Самчики-Старокостянтинів-Анитоніни-Хмельницький-Меджибіж-Летичів

Ми живемо в передмісті Києва. Ідея подорожі на Хмельниччину з'явилась спонтанно. Наближались перші травневі вихідні і нам дуже хотілось відвідати щось цікаве, але не занадто популярне серед туристів. 

Поїздка відбулась 2-3 травня. Хоч як ми намагались прокинутися раніше, виїхати з дому до 9 не вдалося. В результаті, були в Самчиках близько опівдня. На першому ж повороті нам показали як дістатись до маєтку, тому містом блукати не довелося. Вхід на територію безкоштовний.

Самчики славляться своєю садибою в стилі пізнього ампіру. Вхід прикрашають два леви, один з яких сміється, а інший плаче. Зовні будівля у доволі гарному стані, старий дах перекрито, а вікна охайно підправлені.  Не знаю чи відчинена вона завжди, але нам пощастило потрапити на фотосесію наречених і отримати можливість погулялись всіма залами. 

В центральній залі краще не кружляти, бо може почати паморочитись в голові. Тут, як і в інших кімнатах, недоліки стін приховали за великими дзеркалами. Як на мене, гарна ідея. Точно краще ніж завішувати подібні інтер'єри вишитими рушниками або пластиковими квітами.

В сусідніх кімнатах на стінах чорно-білі копії портретів власників маєтку і історичні фотографії. Збережені антикварні меблі потребують реставрації, але, навіть в такому вигляді, додають певного відчуття епохи. 

Одна з кімнат названа італійською. Декоративна ліпнина тут на легіонерські мотиви.

Одразу за нею розміщений найзнаменітіший в маєтку японський кабінет, фрески якого малював Михайло Врубель.

До речі, в кімнаті дуже цікава форма стелі, що нагадує дзвін. Він теж прикрашений вишуканими розписами, а люстра замінює "язичок".

Заду маєток виглядає ще більш помпезно. Фонтан цікавої чотирьохпроменевої форми. Ліхтарі на ганку нагадують старовинні, принаймі елктрифікували їх вже після втановлення.

Навколо маєтку дуже милий невеличкий парк. Він значно менше причепурений ніж Софіївка чи Олександрія, але це додає йому власного шарму. Замість газонів тут буяють дикі квіти, доріжки просто розчищені від рослин стежки, а кам'яні стіни потроху перетворюються на клумби.

Серед парку загубилися старі оранжереї та китайський павільйон. В будівлі старого маєтку, що довгий час виконувала роль службових приміщень, зараз розташована лікарня.

Загалом, незважаючи на помітну занедбаність і необхідність у серйозній реконструкції, Самчики справляють дуже приємне враження. Тут все так органічно в писується в пейзаж, що на фоні квітучої хвої навіть напівзруйнований туалет виглядає майже античною спадщиною. Поруч з маєтком є старовинна церква з дзвіницею та цегляний млин 1904-го року.

З Самчиків ми попрямували до Старокостянтинова. Під'їзд до форту князів Острозьких, збудованому у 16 ст., виявився дорогою до міського пляжу, тому нас добряче потрусило. Але воно було того варте! Замок чудово зберігся.

                        

Він стоїть на злитті двох річок, тому краєвиди тут просто неймовірні. На протилежному березі - залишки млина початку 20 ст. Його намагались перетворити на готель, але роботи тимчасово припинили.

Біля замку вціліли в'їздні ворота з мурами та дзвіниця.

Для відвідувачів відкриті дві зали на другому поверсі. В них зараз виставка художніх робіт і трошки старовини

В Старокостянтинові є ще одна помітна споруда - залишки фортифікаційного храму. Скажіть, знавці, а чи не тут бува знімали "Поводиря"?

        

        

Атмосфера просто неповторна. Одразу згадуються всі містичні історії і казки про нечисту силу. Через лаз зі сторони річки можна піднятися на другий поверх або спуститися до підвалу. Важко сказати яке з цих місць більш моторошне.

Зате під напів зруйнованими стінами хтось висадив клумби нарцисів

Антоніни були не зовсім по дорозі але ми дуже радимо зробити цей невеликий гак. По-перше, дорогою є можливість помилуватися прекрасними пейзажами з численими ставками і соковито-зеленими луками. По-друге, тут знову є шанс "помацати історію".

Першим, що ми побачили в Антонінах була сільрада. 

Незважаючи на святковий день, двері були відчинені. Всередині виявилось порожньо, тому ніхто не завадив нам прогулятися сходами до третього поверху і позазирати в усі відчинені кімнатки та на горище. Будинок в доволі гарному стані, а під дахом можна послухати голубині казочки.

                     

Навпроти сільради знаходиться парк з чудово збереженою вхідною композицією. В ньому також є кілька споруд датованих 19 ст., в яких зараз розміщені дитячі позашкількі заклади.

Якщо прогулятися далі, то можна натрапити ще на кілька представників стилю арт-нуво і родину левів

 

 Уявіть, як воно жити в такому будинку (над дверима дата МСМ) з таким краємвидом! А в ньому досі живуть...

 

А ще в Антонінах круті собаки, справжні компаньйони і прихильники еко транспорту.

В Хмельницький ми дістались ближче до вечері, коли на вулиці почалась справжня весняна злива. Незважаючи на це, місто зовсім не виправдало числених відгуків "там нічого дивитись", які траплялись нам під час планування подорожі. Центральна пішохідна Проскурівська вулиця порадувала романтичними ліхтарями, а кав'ярні затишком та смаколиками.

    

Загалом Хмельницький виявився дуже тихим і зеленим містом. Каштанів тут мало не більше ніж в Києві. Подекуди трапляються симпатичні будиночки початку 20ст. Ну і звісно не можна обійти увагою знамениту алею з лавами для закоханих.

  

     

Особисто мені дуже сподобався пам'ятник Віри, Надії і Любові. Є в ньому щось щемливе. Чи то просто справа у фото Героїв небесної сотні навколо...

Вранці ми звісно ж зазирнули на відомий на всю Україну базар.  Тут довелось витратити перші кошти за вхід на туристичний об'єкт - 8 грн за паркування. Його площа настільки велика, що ми не ризикнули спускатися нижче двох перших рядів, інакше довелось би ставити хрест на всіх подальших планах на день.

З Хмельницького ми вирушили до Меджибожа. Про цей замок точно чули всі любителі старовини і фестивалів. Його збудували на злитті двох річок - Південного Буга і Бужка, звідси і назва. 

Замок, неначе пазл, зі шматків різних епох. Його будували і перебудовували в козацькі часи і в гусарські, в часи останніх Романових і в роки незалежності. Він не підкорився татарам, зате прийняв Хмельницького, був літньою резиденцією сестри царя і джерелом цегли для навколишніх будинків... Дуже рекомендуємо витратити 50 грн на екскурсовода і з головою зануритись в цікаву і непросту історію цього місця. А потім ще самостійно поблукати залами музеїв (яскравим побутовим, захоплюючим історичним і моторошним 1930х років) і обов'язково зазирнути до церки, що народилась католиською, побула мечеттю і зараз відроджується вже як православний храм. А потім піднятися на відреставровану лицарську вежу. Тільки обережно, сходи такі круті, що я до вершечка вилізти не наважилась.

Поруч з замком знаходиться ще один храм. Нажаль, теж зруйнований, як і в Старокостянтинові, але значно менший.

          

Поруч з храмом є ще будівля невизначеного призначення, а трошки далі в селищі кілька дореволюційних будинків.

До речі, саме в Меджибожі похований засновник хасидизму, дідусь того самого цадика з Умані, тому тут діє аж 3 синагоги, хоча зовсім нема власного єврейського населення.

А ще можемо дати вам кулінарну пораду. Якщо плануєте гуляти в Меджибожі кілька годин, заздалегіть продумайте невеликий пікнік. Якщо ж продуктами ви, як і ми, не запаслися, то спробуйте зазирнути в кафе "Саша". Незважаючи на доволі моторошний інтер'єр та їдкий запах (типовий представний сімейства "генделик"), тут нам подали найсмачніші за останні кілька років вареники з картопелькою ще й за 10 грн порція. Тому, переборіть свій страх і спробуйте - не пожалкуєте.

Останньою зупинкою маршруту стало місто Летичів. Це була саме зупинка, бо часу на повноцінну прогулянку, нажаль, вже не було. Тимнеменш, ми помилувались пам'ятником Устимові Кармалюку, що стоїть просто на узбіччі головної дороги та зазирнули у подвір'я монастиря Успіння Діви Марії. 

 На останок хотілось би зазначити, що Хмельниччина, як і кожен куточок України, має чим зацікавити і вразити. Ми обов'язково дослідимо й інші її частини. А поки, тримайте фото-доказ, що вона трошки схожа на Ірландію: тут теж багато рудих, хай і не людей ;)